У Миколаївському краєзнавчому музеї триває масштабний проєкт — оцифрування творів живопису ХХ століття. Його реалізує Платформа «MY ART» спільно з «Агенцією розвитку Миколаєва» за підтримки Українського культурного фонду. Проєкт охоплює фонди двох провідних закладів — краєзнавчого та обласного художнього музею імені Верещагіна.
Ми хотіли показати тяглість українського мистецтва від авангарду, від початку 20-го століття, коли там були різні експерименти в різних стилях. Потім показати радянський період, де також формувалися певні українські школи. Той самий Антонюк, який працював у 70-ті, ранні його роботи теж дуже цікаві та знакові, і вони про Україну. І показати українські 90-ті як постмодерністський період, період різних експериментів, — розповідає менеджер проєктів «Агенції розвитку Миколаєва» Євген Гомонюк.
В рамках проєкту оцифрують роботи представників художньої школи степового Півдня. У фондах представлено чимало рідкісних робіт миколаївських митців: Леоніда Інглезі, Володимира Мурзанова, Данила Крайнева, Андрія Антонюка та інших. Більшість цих робіт вперше стануть доступними онлайн — адже через війну музеї не мають можливості показати всі свої колекції наживо.
Ми оцифровуємо і класиків-засновників музейної справи. Першого директора музею імені Верещагіна — це Володимир Мурзанов, Леонід Васильович Інглейзі — теж легендарна людина для Миколаєва. В експозиції не все бачать, що зберігається в нас у фондах. А у фондах зберігається завжди набагато більше, ніж в експозиції, — розповідає зберігач фонду Сергій Піскурьов.
Процес оцифрування складається з кількох етапів: спершу роблять якісну фотокопію твору, далі формують цифровий файл і додають метадані — автора, назву, техніку, розміри. У підсумку створюють електронний архів, де кожна робота має детальний опис.
Далі частина робіт із відібраних піде в друк, і ми будемо створювати друкований альбом з деякими роботами саме з двох музеїв. Інша частина піде онлайн із відкритим доступом двома мовами: українською та англійською — для дослідження, для використання у своїй роботі, просто для популяризації наших музейних колекцій Півдня, — каже Євген Гомонюк.
Ідея проєкту виникла ще у 2020-му, коли через пандемію музеї були зачинені. Оцифрування стало способом зробити колекції доступними для публіки. А нині, під час війни, це ще й надійний спосіб зберегти та зафіксувати мистецьку спадщину.
Зараз, під час війни, ситуація ще гірша. Це пов’язано не лише з моментом демонстрації, а ще й як елемент збереження. Тому що, якщо брати приклад викрадених музейних колекцій з України, то вони повертаються або можуть, мабуть, бути повернуті за умови доказової бази, що цей предмет, цей експонат він належав цьому музею. Власне, для цього і створюється каталог, декаталогізація, атрибуція і фотографування, або відео, залежно від вигляду предмета, — зазначає Євген Гомонюк.
Таким чином, ініціатива виходить далеко за межі технічного процесу. Вона стає важливим кроком у дослідженні та популяризації маловідомої культурної спадщини Півдня України. Організатори наголошують: проєкт дає нове життя мистецтву, формує ідентичність та відкриває шлях для нових творчих ідей. У підсумку йдеться не лише про збереження фондів, а й про переосмислення цілого пласту мистецької традиції, який сьогодні отримує шанс стати відомим широкій аудиторії.
Більше про актуальну інформацію щодо ситуації в Україні та Миколаївській області можете знайти:
