З першого дня повномасштабного вторгнення мальовниче село Кринки на лівобережжі Херсонщини перебувало під постійним контролем російських окупаційних сил. У жовтні 2023 року, українським військовим вдалося пробитися до села та взяти під контроль перші позиції. Ця оборона забрала чимало життів, а сотні воїнів досі вважаються зниклими безвісти. 8 червня у виставковій залі Миколаївського міського палацу культури і мистецтв відбулося відкриття виставки «Кринки. Не забути. Не пробачити». Експозиція організована завдяки громадській організації «Кринки. Шлях додому».
Ця громадська організація сформувалася з родин зниклих безвісти на лівому березі Дніпра в Херсонській області. Її мета — боротися за повернення наших рідних, домагатися правдивої інформації про те, що з ними сталося, де вони перебувають і де знаходяться. Тому що не може бути так, щоб 2 тисячі осіб просто зникли безвісти, — повідомила представниця ГО «Кринки. Шлях додому» Олена Доротяк.
Портрети військових надруковані на стязі довжиною в усю стіну виставкової зали. Окрім цього, у інсталяції представлений човен із берцями та веслами, а також «Дерево надії» з іменними жетонами захисників.
Над створенням цієї виставки ми працювали близько пів року. Продумували ідеї, які допоможуть людям відчути та пережити разом із нами той біль, який переживаємо ми. Щоб усі зрозуміли: це не просто цифри. Це наші рідні люди, які є для нас важливими, — розповіла Олена Доротяк.
Під час відкриття рідні військових, які вважаються безвісти зниклими, розповіли свої історії. Серед них — Любов, мати зниклого безвісти захисника Олега Бялика. Уже понад три роки жінка живе без жодної звістки про сина. Вона зізнається, що роки невідомості стали важким випробуванням. Та попри все не припиняє пошуків та вірить, що одного дня знову зможе його обійняти.
Ми чекаємо на них. Вони боролися за нас там, а ми повинні боротися за них тут. Щоб ми могли жити, працювати, виховувати дітей і мати можливість спокійно жити на своїй землі. Вони за це віддавали своє життя. А ми можемо хоча б боротися за те, щоб їх не забували і пам’ятали про них, — поділилася Любов.
Серед учасників заходу була й Тетяна, мати військовослужбовця Дмитра Деревянченка. Жінка каже, що до війська її син долучився у 2023 році та виконував бойові завдання на Донецькому напрямку, де отримав поранення. Згодом чоловік повернувся до служби та вирушив на лівий берег Дніпра. Понад два роки родина не мала інформації про його долю.
Минуло два роки і півтора місяця. Потім мені зателефонував слідчий і повідомив, що є збіг за ДНК. Я, звісно, вірила, що він у полоні, тому що зв’язку не було, ніхто його не бачив і не чув. До останнього думала, що він живий. Але в полон він не потрапив. Його повернули для поховання. 9 лютого 2026 року я поховала сина, — розповіла Тетяна.
Тетяна додає, що нині збирає підписи під петицією про присвоєння її сину звання Героя України посмертно. Підтримати звернення можна за посиланням. Виставка функціонуватиме у Миколаєві до 14 червня, тож усіх охочих запрошують до перегляду. Організатори проєкту зазначають, що безвісти зниклі це не просто статус — це люди, які мріють повернутися додому. Це ті, на кого чекають рідні і за кого триває щоденна боротьба.
Більше про актуальну інформацію щодо ситуації в Україні та Миколаївській області можете знайти:
