«Слово як зброя». У Миколаївській Центральній бібліотеці імені Марка Кропивницького відбулася відверта творча розмова з військовими письменниками. У рамках фестивалю книги та читання «Вештанка на Бузі», її гостями стали Олександр Терещенко та Олексій Пайкін. Перший ветеран війни, громадський діяч, письменник і Народний Герой України, другий — також військовий і автор книг.
Війна триває не лише на полі бою, а й поза ним. Слово — це теж зброя. Зброя проти ворога, але водночас і сила, що допомагає нам вистояти, підтримувати одне одного. Мені завжди приємно бувати в цій бібліотеці — це тепле місце, де можна поспілкуватися з миколаївцями. Тут у мене багато друзів, і хоча рідко буваю в Миколаєві, зазвичай ми домовляємося зустрітися саме тут, — сказав Олександр Терещенко.
Модератором зустрічі став Володимир Лисюк — нині військовий, а в минулому журналіст. Він відзначає: слово військових письменників сьогодні не менш важливе, ніж зброя, адже допомагає людям осмислити події війни.
І Олексій Пайкін, і Олександр Терещенко знають, що таке війна, і пишуть про неї, осмислюють цю реальність. Вони не дають порад, але дають людям можливість зрозуміти — тим, хто, можливо, й досі не усвідомив, наскільки страшною є війна для держави, народу, кожної окремої людини. Їхня щирість і талант допомагають це відчути та осмислити, — зазначив Володимир Лисюк.
Шлях до письменництва у кожного був різний. Олексій Пайкін завжди хотів стати письменником, а Олександр Терещенко навпаки, ніколи не бачив себе у цьому. Його тексти народилися після поранення під час оборони Донецького аеропорту. Спершу це були просто дописи у Фейсбуці, сповнені сили духу і трохи гумору.
У 2018 році вийшла моя перша книга — “Життя після 16:30”. Це час мого поранення. У ній зібрані оповідання про життя після втрати рук, про подолання життєвих труднощів. У 2021 році вийшло продовження — “Життя після 16:30. Сім років потому”. Це своєрідний звіт про моє подальше життя. Тоді ж, у 2021-му, ми презентували її тут. Зараз я працюю над книгою про своє самостійне паломництво, яке здійснив наприкінці 2023 року. Є ще кілька задумів — можливо, напишу й нові твори, — розповів Олександр Терещенко.
Відвідувачі зустрічі могли не лише слухати, а й долучатися до розмови. Зокрема, ставили запитання, ділилися власними історіями та емоціями.
Ми всі, з одного боку, живемо у війні, а з іншого — намагаємось зберігати в собі мирну атмосферу життя. Але час від часу варто нагадувати собі, які люди є серед нас — ті, хто нас відстоює, і ті, хто про це пише. Попри все, у цих людях проявляються творчість і талант. Вони не лише реалізують себе, а й фіксують події нашого часу — і це теж дуже важливо, — поділилася відвідувачка Ірина Заїка.
Тож це була розмова про тих, хто тримає оборону не лише зброєю, а й словом. Бо література — це теж лінія боротьби, у контексті збереження пам’яті й донесення правди.
Більше про актуальну інформацію щодо ситуації в Україні та Миколаївській області можете знайти:
