Сьогодні в Україні вшановують 39-ті роковини трагедії на Чорнобильській атомній електростанції. У Миколаєві цього дня представники влади, рятувальники та небайдужі містяни зібралися біля меморіалу Скорботного янгола. Вони вшанували пам’ять тих, хто загинув внаслідок однієї з найстрашніших техногенних катастроф в історії.
Більше подробиць в сюжеті телеканалу «МАРТ».
Тиша цієї дати завжди інша. Вона — не про спокій, а про пам’ять. Пам’ять про біль, про втрати, про надлюдський подвиг. 26 квітня 1986 року світ завмер перед невидимою небезпекою — вибух на Чорнобильській атомній електростанції став найстрашнішою техногенною катастрофою в історії людства. Радіація, яку не видно й не чути, охопила тисячі квадратних кілометрів, змінила долі мільйонів людей і навічно вкарбувала слово «Чорнобиль» у світову свідомість.
Миколаїв, як і вся Україна, символічно доєднується цього дня, 25-26 квітня, до вшанування пам’яті тих, хто, ризикуючи своїм здоров’ям, допомагав зберегти Україну і світ в цілому від трагедії, яка сталася 1986 року, це вибух на ЧАЕС. Сьогодні ми маємо памʼятати про тих людей, які віддали своє життя, багато із них вмерли через погіршення стану фізичного здоров’я. І тому дали можливість нам продовжувати життя, продовжувати розбудовувати Україну. І велика шана і подяка тим людям, які були ліквідаторами наслідків Чорнобильської атомної електростанції, — висловився заступник Миколаївського міського голови Анатолій Петров.
Сьогодні, роки потому, ми знову повертаємось думками туди — на станцію, до покинутих міст і сіл, до подвигу ліквідаторів. Ми згадуємо тих, хто без страху й сумнівів кинувся у саме пекло, аби зупинити поширення лиха.
Страшна трагедія, адже у той час наші рятувальники, наші чорнобильці врятували не тільки рідну Україну, а і всю Європу. І от пройшло вже 39 років, а ми сьогодні зустрічаємо цю дату у надскладних умовах. І все одно ми згадуємо подвиг тих, хто вже пішов, і тих, хто ще живий, — сказав Рубік Сімонян, голова обласної громадської організації «Союз Чорнобиль України».
Минуло вже десятки років, але біль — не вщухає. Він оселився в серці кожного, хто пам’ятає. Це не просто дата в календарі — це спогад, що живе в поколіннях. І сьогодні, як і щороку, миколаївці схилили голови та поклали квіти до меморіалу Скорботного янгола, аби вшанувати тих, хто віддав власне життя, щоб урятувати мільйони.
Я дуже вдячна їм усім, низький їм уклін за той подвиг, бо інакше це не назвеш. Скільки людей тоді пішло з життя, скільки з них йде зараз саме через наслідки тієї катастрофи, через радіацію. Це просто жахіття. Ми про них не забуваємо, вшановуємо пам’ять тих, кого немає та турбуємося про тих, хто сьогодні ще живий, — також сказала Ольга Морозова, голова обласної ветеранської організації Асоціації ветеранів МВС України.
Історія їхньої відваги — це те, що ми не маємо права забути. Бо саме пам’ять є нашим захистом від повторення минулого.
Немає жодної держави, яка б не розвивалася. Для того, щоб мати постійний, стабільний і сталий розвиток, необхідно пам’ятати свою історію. Хто ми є, які події відбувалися на теренах нашої держави, і як у майбутньому зробити так, щоб таких трагедій більше не траплялося, — додав Анатолій Петров.
Та не всі поділяють прагнення жити у безпечному світі. Поки цивілізовані країни намагаються запобігти новим трагедіям, світ знову стоїть перед ядерною загрозою через окупацію російськими військами Запорізької АЕС. Ми не маємо права забувати уроки Чорнобиля — бо забуття може коштувати надто дорого.
Більше про актуальну інформацію щодо ситуації в Україні та Миколаївській області можете знайти:
