Восени 2024 року окремі підрозділи миколаївської 123-ї бригади тероборони були направлені на підтримку основних сил ЗСУ на вугледарському напрямку. Там тероборонівці спочатку були в підпорядкуванні 72-ї механізованої бригади, а потім 37-ї бригади морпіхів. Нашим кореспондентам Олександру Матюшенку та Владиславу Невідомському вдалося дізнатися від безпосередніх учасників тих подій, що насправді сталося під Вугледаром, як тероборонівці заходили на цей напрямок, які завдання перед ними ставило командування і що довелося пережити на фронті.
Більше подробиць в сюжеті телеканалу «МАРТ».
Там були посадки, де за добу ворог міг втратити до 50 своїх військових і попри це відсилати нових.
Так, начальник штабу 255-го батальйону миколаївської 123-ї бригади тероборони Олександр згадує, що йому довелося бачити під Вугледаром восени 2024 року. Наприкінці вересня його з іншими бійцями відправили для підтримки підрозділів, які вже трималися на цьому важкому напрямку.
Батальйон зібрався, за добу ми здійснили цей марш, шукали посадки, де ночувати, бо дуже багато військ було там зосереджено. І отримали завдання. Попередньо це був другий ешелон на заміну підрозділів 72-ї бригади.
Тероборонівці зайняли позиції біля села Богоявленка поблизу Вугледара. Ситуація там була складною одразу, каже заступник командира батальйону. Оскільки в той момент російські війська активізувалися по всій лінії зіткнення.
Противник широким фронтом обійшов у наступ і така ситуація була не тільки у нас, а й по всьому фронту. Противник перейшов у наступ. Цим другим ешелоном ми пробули, мабуть, менше двох діб. Після того, як ворог захопив Вугледар, майже через пів доби він вже штурмував позицію 255-го батальйону.
З кожним днем кількість атак окупантів зростала, згадують бійці 123-ї бригади. Загарбники застосовували на цьому напрямку весь наявний арсенал озброєння, а також не нехтували своїми людьми.
Насправді вони були дуже великими групами. Вони і механізовані були, і піхота, і з прикриттям, і авіації, і на мотоциклах, і багі. І багато людей, і потужні сили залучені були, і техніка, озброєння у них, було все. Вони постійно йшли, йшли, йшли, вони йшли і кидали по своїх трупах, вони йшли і просувалися вперед. Вони намагалися вибити нас з наших позицій, — розповів технік мінометної батареї 123 бригади ТрО В’ячеслав.
Як то кажуть, вони там зомбовані чи що. Йде група, в першого влітає FPV, вони просто переступають і йдуть далі. Хто став першим, в того прилітає. З чотирьох залишається один, і він продовжує свій рух. Незважаючи на те, що всієї групи немає, і що він там один зробить, — додав Олександр.
«Не кожен міг витримати це психологічно», визнає головний сержант батальйону Ігор. Він на фронті з початку великої війни і бачив різне, але вугледарський напрямок запам’ятає назавжди.
По-перше, зайти на позиції, доставити людей, втриматися на позиціях більш-менш можна. І дуже тяжко було вийти з позиції. От ротація з позиції на позиції було дуже важко. Людський фактор, хлопці бачать кров загиблих своїх побратимів, це трошки теж негативний фактор. Але трималися, трималися до останнього, старалися відбивати.
Ускладнювало ситуацію й те, що бійці батальйону раніше не мали достатнього досвіду боїв серед степів, бо раніше вони здебільшого воювали на дніпровських островах та за лівобережжя Херсонщини.
Порівнюю для себе, то на Донецькому напрямку було складніше, адже там не було води, прострілювали всюди. Ми стояли від них там 6 кілометрів. Мавіки спокійно, дрони спокійно літали, танком дострілювали, — розповів кулеметник Максим.
Гостро давалася взнаки і відсутність бронетехніки, що суттєво ускладнювало виконання бойових завдань. Причина — цього не передбачено штатним розписом, пояснює Олександр.
Батальйон без бронетехніки на фоні механізованих. Пізніше ми перейшли у підпорядкування 37-ї окремої бригади морської піхоти. Можна сказати, що ми виглядали кращими або на рівні, бо не вистачало нам засобів евакуації броньованих і відсутність бронегруп у нас, але батальйон майже півтора місяця виконував ці завдання, що перед ним ставилися.
Попри всі труднощі 255 батальйон не кинув своїх позицій і виконав завдання, наголошує заступник комбата. Лише після офіційного наказу підрозділ було виведено з вугледарського напрямку.
Батальйон виконував завдання, поки не прийшов офіційний наказ на виводне відновлення у зв’язку з втратами.
Після цього чимало бійців обурилися звинуваченнями, що нібито вони покинули бойові позиції. Ті, хто лишалися там до наказу про вихід наголошують: захисники сумлінно виконували розпорядження командування.
Дуже прикро було саме нам, тим, хто знаходився саме на Донецькому напрямку. І читати те, як розказували, що всі там покинули свої позиції, що через нашу батарею, нашу бригаду було втрачено Вугледар. Хоча я вам скажу так, що ми дуже гідно виконали свої обовʼязки, — зауважив Вʼячеслав.
Немає нічого ціннішого, ніж життя людини, кажуть в 123-й бригаді. Загибель бійця — це непоправна втрата. Тому на командирів покладається відповідальність зберегти якнайбільше українських захисників. І це ще одна важлива риса, яка відрізняє нас від ворога.
Я впевнено можу сказати, що без цього нашого особового складу, без цих бійців, які безпосередньо виконують бойові завдання, жодний штаб нічого не зробить. Наша головна цінність — це наш особовий склад, бо в першу чергу цю перемогу здобувають бійці на позиціях, — наголосив Олександр.
Після Вугледару, бійці 123-ї бригади продовжують виконувати бойові завдання і на інших гарячих напрямках фронту. Нині тероборонівці боронять терени Батьківщини на Півночі, Сході, а також Півдні України.
Більше про актуальну інформацію щодо ситуації в Україні та Миколаївській області можете знайти:
