Він понад усе любив Україну, свою родину і горів військовою справою. Пів року тому, у вересні 2024 року, громада Очакова втратила на фронті мужнього воїна, ветерана 73-го центру ССО, чоловіка і батька Ростислава Хлистуна. Тепер йому назавжди 48. Телеканал «МАРТ» згадує бойовий шлях полеглого воїна і чому його близькі хочуть добитися присвоєння посмертного звання «Герой України».
Більше подробиць в сюжеті телеканалу «МАРТ».
Його погляд на світлинах все такий же твердий і рішучий. А її очі щоразу наповнюються сльозами, коли звучить його ім’я. Минуло майже пів року, як Наталія поховала чоловіка – Ростислава Хлистуна, який віддав життя за Україну. Але біль втрати не вщухає і назавжди залишиться в її серці.
Я намагаюся триматися, стараюся бути гідною свого чоловіка, свого сина. Вони сильні, я сама теж сильна. Я знаю, що зараз треба залишити світлу пам’ять про чоловіка, — сказала дружина Наталія.
Історія Ростислава і Наталії почалася ще у 1997 році, коли вони поєднали свої долі в Очакові на Миколаївщині. Він – майбутній боєць легендарного 73-го центру Сил спецоперацій, вона – теж військова. У їхній родині завжди шанували бойові традиції та любов до Батьківщини.
Він служив 7 років. 7 років на острові Козачий.
У нього була вже своя група. Він був командиром групи, тому що не вистачало у них офіцерів. Взагалі-то має бути лейтенант керівником групи, але був він як бойовий мічман. Тому отак.
Після служби, озброєний знаннями та досвідом, Ростислав розпочав кар’єру в охороні суден за кордоном. Свого сина Ростислава-молодшого подружжя виховувало в дусі родинних традицій. Тож він теж обрав шлях військового, продовживши сімейну династію.
Він навчив мене бути чоловіком, бути порядним, відповідати за свої слова і розуміти, як вчинити у різних ситуаціях. Я думаю, що це і допомогло, — висловився Ростислав, син загиблого.
У 2014 році старший Ростислав вперше йде на фронт. Разом із побратимами зі свого підрозділу він воював на Сході України. «Якщо Ростік у ділі, – згадує його побратим із позивним «Алекс», – будь-яка операція була успішною».
Завжди мотивував людей, як психологічно, так і міг показати це на особистому прикладі, бо людина займалась постійно у спортзалі. Тобто людина завжди йшла до своєї цілі і знала, що вона робить. Були такі випадки, що він заміняв навіть командира і люди йшли за ним, знаючи те, що людина завжди допоможе або роз’яснить, що треба робити в якійсь ситуації.
Саме бажання бути в гущі подій вирізняло Ростислава серед інших, згадує його близький друг Микола. Напередодні повномасштабної війни Ростислав був за кордоном, де мав нову високооплачувану роботу і пропозицію омріяного контракту. Але почуття боргу перед Батьківщиною було сильнішим.
Зранку прилетіли ракети в Очаків. Він вже обід подзвонив, сказав, що летить в Україну. Він такий цікавий був, дуже добрий сам по собі і сміливий хлопець. Каже, що не може дібратись. Я питаю що таке. Він каже, що не може пройти кордон, тому що з ніг збивають. Я кажу мов, хто ж тебе з ніг збиває? «Тут машин купа, кілометрів 50 черга, всі з прапорами України, всі в Польщу їдуть». Я говорю, що ж таке? Він говорить: «Бачу, що наче як на Польщу напала росія, а не на Україну».
Приїхавши в Очаків, Ростислав взяв сина і разом вони пішли до військкомату. З цього моменту починається їх шлях як бойових побратимів.
Ми починали свій шлях в очаківській роті охорони міста. Після цього почалося комплектування батальйону на штурм Херсона. Я потрапив у батальйон, якраз у день свого народження. Після Херсона ми були у Запоріжжі. На Херсонщині були поблизу Давидового Броду, стояли у районі Антонівського залізничного мосту. Там, де були найбільш перспективні для російських військ наступальні плацдарми, там ми і були. Після Херсона були в Запоріжжі. Там ми вже знаходилися на одній локації практично два роки, — розповів Ростислав молодший.
Саме на Херсонському напрямку восени 2022 року їм довелося виконувати одне з найнебезпечніших завдань. Тоді на кону були життя бійців, стратегічні вогневі позиції та честь підрозділу, згадує їх товариш Володимир.
Це район Давидового Броду, правобережна Херсонщина, село там є, «Безіменне». В районі цього села точилися запеклі бої. І от коли Рост прийшов зі своїми хлопцями, мені стало спокійно. Ми оцінили обстановку, завели відділення, грамотно розставили наші вогневі засоби. Ми тиждень тримали цю позицію. І ми передали другому підрозділу, вже за наказом нас міняли. З Ростом, з Сашею Татаркіним ми вийшли останні.
Таких звитяжних історій про Ростислава Хлистуна чимало. Здавалося, що бойові знання і досвід загартували в ньому непереможність. Але 19 вересня 2024 року бойова удача підвела воїна — Ростислав підірвався на російському дроні.
Він проповз пів кілометра з такими пораненнями, які взагалі несумісні з життям. Лікарі були в шоці, як він при цьому дихав. 600 грамів крові викачали у нього з легень. У нього була пробита аорта. Вони спочатку не зрозуміли, він гадав, що у нього щось у паху. Він казав їм: «Хлопці, щось у мене там є». Схоже він не відчував цього на адреналіні. Після цього він ще закурив цигарку, — згадала Наталія.
Я мав надію, я не вірив, що таке може статися. Я не знав навіть тяжкість наслідків. Я до моменту смерті сподівався, що все буде добре, — висловився також Ростислав молодший.
Усвідомити втрату чоловіка, батька, побратима і друга ніхто не міг, навіть коли з ним прощалася вся громада Очакова. Щоб увічнити пам’ять про незламного воїна, близькі подали петицію про присвоєння йому звання «Героя України». Менш ніж за 3 місяці її підтримали понад 25 тисяч людей.
Всі друзі наші, всі люди, які дзвонили, питалися, як треба правильно проголосувати. Велика дяка всім, тому що всі разом зібрали таку кількість голосів на присвоєння такого звання, якого він заслуговує, — сказав Микола, друг загиблого Ростислава.
Нині ім’я Ростислава Хлистуна в Очакові знають всі. Рідні вірять, що пам’ять про нього буде взірцем для кожного, як треба любити свою Батьківщину, віддаватися улюбленій справі, жертвувати заради близьких і бути справжнім Героєм.
Він старався берегти своїх людей, щоб небезпечну роботу зробити сам. Чесно вам скажу, я думав, що він невловний. Він дійсно був бог війни, — висловився Володимир.
Він завжди йшов за справедливість, за правду і за добро, — додав Алекс.
Людина віддала себе всього за ці три роки війни. І кожного разу віддавався на максимум, — також сказав син Ростислав.
Якщо не таких людей удостоїти таким званням — «Герой України», то тоді я не знаю яких людей можна. Дух у нього був дуже сильний, — заявила дружина загиблого, Наталія.
На пам’ять про Ростислава Хлистуна з прифронтового Очакова.
Більше про актуальну інформацію щодо ситуації в Україні та Миколаївській області можете знайти:
