До тисячного дня війни у Миколаєві організували експозицію, присвячену подіям цього періоду. У ній представлені роботи миколаївських фотографів, які від початку повномасштабного вторгнення закарбовують найстрашніші, але важливі моменти життя українців.
Більше подробиць в сюжеті телеканалу «МАРТ».
1000 днів повномасштабної війни, сповнених тривог, болю втрат і нескінченних молитов. Але водночас – це 1000 днів неймовірної стійкості, потужного спротиву та щоденного героїзму.
Я дякую нашим захисникам і захисницям за їх неоцінимий вклад в нашу перемогу і дякую всім українцям, які з першого дня повномасштабного вторгнення залишились на своїх місцях, залишаються досі і працюють на нашу перемогу, — висловив слова подяки Георгій Решетілов, перший заступник начальника Миколаївської ОВА.
Цей період став найважчим випробуванням для кожного українця, змусивши не лише переосмислити свої цінності, а й подолати страх, об’єднати серця та сили задля однієї мети – перемоги.
Ми залишаємося нацією українців, вітаю з тим, що кожен з нас зрозумів, усвідомив, що коли ми кажемо: «Слава Україні!», що є справжні люди, які заслуговують носити ім’я Героїв. Слава Україні!, — сказав Миколаївський міський голова Олександр Сєнкевич.
Війна не оминула жодного регіону країни, залишаючи по собі руїни та ріки сліз. Аби відзначити цей важливий і водночас трагічний день, у Миколаєві організували експозицію присвячену цьому періоду.
Сьогодні ми зробили виставку, я дуже дякую своєму колективу, своїм дівчатам, нашій громадській організації «Оберіг», яка максимально об’єднала всіх дотичних верств населення. Це і волонтери, і ветерани, і родини загиблих, родини безвісти зниклих, кожен розказував про свою історію, навіть діючі військовослужбовці передавали свої експонати з передової, щоб максимально наблизити нас, цивільних людей до того, що 1000 днів іде дуже жорстоке протистояння, — сказала Неллі Яровенко, радниця Патронатної служби начальника Миколаївської ОВА.
Тисячі життів мирних людей та військових було зруйновано через агресію РФ. Чимало родин втратили своїх найрідніших людей у цій війні, тож тепер їм залишається лише нести цей біль крізь усе своє життя і щодня розповідати іншим про своїх Героїв.
Одна з них Алла Голюмбієвська, родина загиблого воїна. Так трапилось в її житті, що вона втратила двох своїх чоловіків — батька своєї дитини та свого чоловіка на війні і ця людина, думаю, як ніхто більше розуміє втрату та біль цієї війни. Вона є ідеологом та організатором даної виставки, — додала Неллі Яровенко.
В експозиції представили свої роботи двоє миколаївських фотографів – Дмитро Скороходов та Сергій Кононенко, які з перших днів повномасштабної війни закарбовували найстрашніші, але разом із тим важливі миті.
Це все фото з початку повномасштабного вторгнення. В перші ж дні, десь день на 10-й я взяв фотоапарат і пішов по порожньому Миколаєву, це було трохи небезпечно, але… Не скажу, що я радий, що це зробив, тому що я б бажав не робити цих фото. Це все доводиться пропускати через себе, кожен цей погляд і цей біль, — поділився фотограф Дмитро Скороходов.
За кожною світлиною прихована щемлива історія боротьби, надії чи втрати, розповідає інший фотограф Сергій Кононенко.
На час війни в Миколаєві, на жаль, фотографів залишилось дуже мало і не було кому це фільмувати. Я от так от вирішив для себе, що я буду це робити. Це не моє, я коли викладав фото, всі казали: «Сергій, ти ж такого ніколи не робив». Ну, якось так от, прийшлось, — розказав фотограф Сергій Кононенко.
Кожна з цих світлин повинна нагадувати людям про те, що війна ще не закінчилась, і кожен з нас повинен триматися та допомагати Збройним Силам, каже дружина загиблого воїна Дмитра Кондратенка, Аліна.
Сьогоднішній захід це якраз про те, щоб ми не забували, що ми ще досі у війні, що ми ще досі втрачаємо і, тим не менш, ми ще досі живемо і попри те що, багато сімей втратили, ми продовжуємо жити і продовжуємо нести цю пам’ять не тільки для наших дітей і близьких, але і для всіх інших, — розказала Аліна Кондратенко.
Доки війна триває, ми повинні не забувати про це. Ми маємо щодня пам’ятати, що наш відносний спокій має високу ціну.
Деякі люди забувають, що у нас війна. Вони дивляться «ТікТок», вони просиджують все своє життя просто, воно у них стало таким, яким було раніше і хочеться повернути розуміння, що там, на фронті, йде жахіття, яке і було і що ми тут 40 км від Херсона і там просто те, що ми переживали півтора року тому. Треба не забувати, — також зазначила Неллі Яровенко.
Адже там, на лінії вогню досі перебувають наші хлопці та дівчата, які щодня відвойовують не лише кожен клаптик української землі, а і кожен наш прожитий день. Тож необхідно підтримувати їх усіма силами та не залишати самих у цій боротьбі.
