Люди тікають від окупантів цілими населеними пунктами, а ворог не шкодує ні приватного сектору, ні шкіл, ні адмінбудівель, ані навіть церков.
За мірилами окупантів, це – елітне село – широкі заасфальтовані дороги, у всіх будинках: комунікації, футбольне поле зі штучним покриттям. Населення кілька тисяч людей, та так було до війни. Окупанти знищують все, що потрапляє на очі, село обстрілюють щодня, йдеться в ТСН.
Місцеві Валерій і Валентин міни і снаряди, яким росіяни закидують село, іронічно називають “подарунками”.
Це по моєму будинку з вертольоту «подарок» прилетів. Ми іноді тут каву п’ємо, а інколи прячимося від “подарунків”, які нам присилають, – розказують чоловіки.
В кімнаті для кавопиття, а точніше, в підвалі, темно, прохолодно, зате – безпечніше.
Під час одного з таких бомбувань загарбники поцілили в тутешню школу. Вочевидь сучасний, кількаповерховий навчальний заклад теж муляв око ординців своєю новизною. А на сусідній вулиці росіяни зрівняли з землею – храм, який, до того ж, належав саме московському патріархату. Церкву зруйнували не якимось випадковим артобстрілом, на неї цілеспрямовано скинули авіабомбу.
Ще одна прикмета прифронтових сіл – сотні свійських тварин і птахів на вулицях. Худоба, хоч і вільна ходити будь-куди, але все ж – крутиться біля рідних стаєнь. Від початку війни з села виїхали майже всі люди і лишили дуже багато свійської худоби, і от зараз всі ці корівки виживають на старих запасах.
Місцеві, які не виїхали, вимушено призвичаюються до небезпечних умов життя. За два місяці на слух уже розрізняють типи снарядів – не гірше військових.
Жителі прифронтових сіл з притаманним південним оптимізмом переконані, все що поруйнували ординці, дуже швидко відбудуємо. І перемога обов’язково буде, зовсім скоро.
Як відомо, актуальну інформацію про ситуацію в Україні та Миколаївській області в умовах російсько-Української війни можна знайти:
