Вони віддали найдорожче — своє життя, захищаючи Батьківщину. Гідно вшанувати пам’ять кожного, хто поліг за Україну, — обов’язок усіх нас. Саме з цією метою у Миколаєві створили електронну «Книгу пам’яті». Адже кожне життя, віддане за свободу і незалежність України, — безцінне.
За дорученням міського голови було прийнято рішення створити електронний реєстр. Наскільки це можливо, адже реєстри загиблих не є публічними, і це досить складно. Ми починали з даних, доступних ще з часів АТО, а далі поступово — через медіа, через сторінку Олександра Федоровича — зверталися до сімей, щоб вони надавали інформацію. Так ми почали формувати книгу пам’яті людей, які віддали найцінніше за те, щоб ми з вами сьогодні могли думати, як жити далі, — розповів перший заступник Миколаївського міського голови Віталій Луков.
У цій електронній базі — фотографії, біографії та історії захисників і захисниць України, починаючи з 2014 року. Це не просто архів, а місце де кожне ім’я — це цілий світ, історія життя, мужності й любові до Батьківщини. Наразі у книзі вже близько 500 імен, серед них — Олексій Волков, який у 2014 році брав участь в Антитерористичній операції на сході України.
Він як людина був дуже сміливий, добродушний, щирий. Він знаходив спільну мову з усіма — будь то з маленькою дитиною чи з дорослою людиною. Так само легко спілкувався і з командирами, і з хлопцями різного віку. Вони казали: “Льоша, ти такий хороший, добрий, з тобою просто легко виконувати будь-які завдання”. Якою б складною не була робота — він завжди з посмішкою брався до неї, — пригадує мама полеглого воїна Руслана Миронюк.
«Спочатку заходила усмішка, а потім — Олексій», — так, за словами мами захисника, відгукувались про нього друзі. Він любив швидкість і техніку, збирав мотоцикли власноруч, а вже на службі ремонтував автомобілі. Олексій з дитинства знав, що стане військовим і вже у 19 років пішов служити у 79-ту окрему аеромобільну бригаду. Саме тоді для його родини почалася війна, каже Руслана Миронюк.
Коли вони вже виїхали за межі Миколаївської області на схід, я зрозуміла, що він поїхав боронити нашу Україну. Тоді в мене був перший, як кажуть, стук серця— відчула, що щось недобре. Саме тоді я зрозуміла: якщо дітей відправили туди, на оборону, — значить, починається війна, — розповідає мама полеглого воїна.
Олексій загинув 11 липня 2014 року під час обстрілу з «Градів» біля села Зеленопілля Луганської області. Йому було лише двадцять років.
Коли їм дали завдання — сказали: “Треба їхати на Схід”, — він поїхав разом із хлопцями. Був сміливий, моторний, завжди з посмішкою на обличчі. Казав: “Ми будемо захищати. Що б там не було — це моє призвання вас обороняти”. Добре до нього ставилися і друзі, і командири. Але, на жаль, війна постукала в нашу хату — і він став першим нагородженим орденом Богдана Хмельницького ІІ ступеня за мужність, посмертно, — згадує Руслана Миронюк.
Пам’ять про Олексія для родини — безцінна. Його мама подала біографію до «Книги пам’яті», адже переконана: історії загиблих потрібно зберігати, щоб нові покоління знали, хто захищав їхнє майбутнє.
Щоб молоде покоління і бачило, і знало цю історію. Ми маємо подавати в книги, на алеї слави, робимо банери. Для мене важливо, щоб інформація про наших героїв була всюди — в книжках, у думках, у назвах вулиць. Так само і в цій електронній книзі: кожен може ввести прізвище й прочитати про воїна — хто він був, як обороняв, у якому віці, на жаль, віддав своє життя за нас за всіх, за Україну, — говорить мама полеглого захисника Руслана Миронюк.
Тож такі «Книги пам’яті» вже створені в Інгульському, Корабельному та Центральному районах. Інформацію про захисників і захисниць можна надсилати на електронну адресу u.veteran@mkrada.gov.ua або приносити особисто до управління у справах ветеранів за адресою: вул. Адміральська, 20, каб. №531. До заявки слід додати прізвище, ім’я, по-батькові, військове звання, дати життя, обставини загибелі, нагороди та світлини полеглого Героя.
Спочатку інформація може надходити в телефонному чи електронному режимі — через звернення на сайт, лінію 1588, до центру ветеранської політики на провулку Кобера або в районну адміністрацію, будь-яке представництво місцевої влади. Після цього ми надаємо контакти управління ветеранської політики й починаємо працювати з сім’єю безпосередньо. Має бути подано підтвердні документи. Людина повинна бути або уродженцем Миколаєва, або загинути, захищаючи місто, або мати рідних чи місце поховання тут. Саме таких людей ми вносимо до «Книги пам’яті» Миколаєва, — зазначив перший заступник міського голови Віталій Луков.
Кожне ім’я у «Книзі пам’яті» — це історія любові до України, мужності й самопожертви. Ми не маємо забути тих, хто боронив нашу землю. Пам’ятаємо кожного. Вічна пам’ять героям.
Більше про актуальну інформацію щодо ситуації в Україні та Миколаївській області можете знайти:
